ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Борис Александрович Алмазов - Атаман Ермак со товарищи - читать в ЛитвекБестселлер - Мичио Каку - Физика невозможного - читать в ЛитвекБестселлер - Джеймс С. А. Кори - Пробуждение Левиафана - читать в ЛитвекБестселлер - Мэрфи Джон Дж - Технический анализ фьючерсных рынков: Теория и практика - читать в ЛитвекБестселлер - Александра Черчень - Счастливый брак по-драконьи. Поймать пламя - читать в ЛитвекБестселлер - Диана Сеттерфилд - Тринадцатая сказка - читать в ЛитвекБестселлер - Александр Анатольевич Ширвиндт - Проходные дворы биографии - читать в ЛитвекБестселлер - Дмитрий Алексеевич Глуховский - Будущее - читать в Литвек
Литвек - электронная библиотека >> Карл Май >> Приключения про индейцев и др. >> Віннету ІІ >> страница 2
Всі ми були переконані, що я їду ненадовго.

Але сталося зовсім не так. Саме точилася Громадянська війна[4], про яку я досі навіть не згадував, бо вона не мала жодного впливу на попередні події. Міссісіпі була ще відкритою для судноплавства, бо знаменитий адмірал Фарраґут[5] знову переміг і повернув прибережні землі у підпорядкування північних штатів. Але, попри це, для поїздки на пароплаві слід було залагодити чимало формальностей, мабуть, потрібних, однак вони забирали дуже багато часу. Коли я нарешті прибув до Нового Орлеана і запитав у готелі про Віннету, мені сказали, що він вчора виїхав, але залишив для мене повідомлення, у якому писав, що вирушає до Віксбурґа[6] за Сантером, але через невизначеність обставин не може радити мені їхати слідом за ним, тож згодом скаже панові Генрі в Сент-Луїсі, де його можна буде знайти.

Що ж тепер робити? Мені хотілося чимшвидше відвідати моїх родичів на батьківщині, тепер я мав кошти на це, а родичі потребували допомоги. Інших ідей провести час у мене не виникло. Повертатися у Сент-Луїс і чекати там на Віннету було безглуздо. Хтозна, чи зможе він приїхати туди. Тож я розпитав про кораблі, які відпливали до Європи. Знайшовся один північноамериканський, який, користаючись з перемир’я, мав доплисти на Кубу, звідки я міг би знайти можливість потрапити до Німеччини або принаймні до Нью-Йорка. Недовго думаючи, я піднявся на борт.

Мабуть, мені варто було обміняти в банку готівку на чеки, але на який банк у Новому Орлеані можна було тоді покластися! Та й часу на це майже не було, бо я надумався їхати незадовго до відплиття судна, тож носив усю свою готівку в кишені.

Аби швидше проминути цей нещасливий епізод, розповім коротко. Однієї ночі почався ураган. Доти погода була похмура й вітряна, але подорож минала спокійно, і звечора не було жодних ознак наближення небезпечного урагану. Тож я, як і інші пасажири, які скористалися нагодою податися геть із Нового Орлеана, спокійно пішов спати. Після півночі я прокинувся від раптового виття та ревіння бурі і схопився на ноги. У цей момент корабель так трусонуло, що все у каюті, яку я ділив ще з трьома пасажирами, звалилося на мене. Хто думає в таку мить про гроші? Життя ось-ось могло обірватися, а на пошук плаща та гаманця у тій глибокій темряві й безнадійному хаосі могло б піти чимало часу, тож я діяв швидко і поспіхом вибрався з уламків на палубу. Корабель жахливо тріщав і скрипів.

Надворі було страшенно темно, я нічого не міг розгледіти, ураган вмить повалив мене додолу, і потужна хвиля накрила мене. Здавалося, що я чув людські крики, але виття урагану заглушало все. Одна за одною нічне небо розітнули кілька блискавок, на мить освітлюючи все довкола. У їхньому світлі я побачив перед собою бурхливе море і смужку суші вдалині. Корабель застряг між скель, а бурхливі хвилі били в корму, піднімаючи її все вище. Судно було приречене і щомиті могло розколотися на дрібні уламки. Шлюпки змило за борт. Де шукати порятунку? Тільки плисти! І знову спалах блискавки освітив палубу: по ній повзали збожеволілі від страху люди, судомно чіплялись за все підряд, тільки щоб їх не змило хвилею. Однак я зважився вчинити інакше і довіритися воді.

Але тут з’явилася хвиля, велетенська, як будинок, її було видно навіть у темряві завдяки фосфоресцентному відблиску на воді. Вона докотилася до корабля і звалилася на нас із такою силою, що судно затріщало, я був переконаний, що ось-ось воно розсиплеться на дрібні друзки. Я інстинктивно вхопився за залізний поручень, але відразу ж тиск води відірвав мене від нього. Боже, врятуй і допоможи! Хвиля підхопила мене, закрутила, як м’ячем, потягнула на дно, а потім знову винесла на поверхню. Я не поворухнув жодним м’язом, розуміючи, що всякі зусилля марні, головне — не проґавити момент, коли хвиля наблизиться до суші, тоді слід буде напружити всі сили і не дати їй забрати себе назад.

Я пробув у владі розгніваного бурхливого моря не більше ніж півхвилини, але здавалося, що цілі години. І ось раптом знову сильна хвиля підхопила мене на гребінь і різко, немов виплюнувши, жбурнула між скель на спокійну воду. Тепер треба було за всяку ціну не дати їй зловити себе знову! Я щосили запрацював руками і ногами, і плив із таким напруженням, як ніколи раніше. Ясна річ, вислів «спокійна вода», який я щойно вжив, означав лише відносний спокій. Хвиля викинула мене за межі шторму, величезні вали завбільшки з будинок залишилися позаду, проте стихія й далі бавилася мною, як легенькою пробкою на збуреній поверхні води. Мені неймовірно пощастило, що я встиг побачити сушу, інакше б я, мабуть, загинув. Та тепер я знав, у якому напрямку плисти, і навіть якщо сила хвиль дозволяла мені долати лише зовсім короткі відстані, то врешті я таки дістався до берега, хоча й не так, як планував. У цілковитій темряві важко було відрізнити берег від моря. Я довго не міг знайти зручного місця, аби вибратися на берег без ризику для життя. Аж тут я відчув, ніби хтось дав мені по голові сокирою, бо сильно вдарився головою об скелю і, вже непритомніючи, зусиллям волі змусив себе видертися по камінню. Тут і зомлів.

Коли отямився, ураган усе ще лютував. Голова розколювалася від болю, але на такі дрібниці не було коли зважати. Найбільше мене непокоїло те, що не знав, де я: на суші чи на скелі серед моря. Мертво вчепившись у мокрі, слизькі від водоростей камені, я боявся поворухнутися, щоб буря не змела мене, як друзку. Та за якийсь час вітер послабшав, а потім, як це часто буває під час таких ураганів, усе стихло раптово, ніби від удару, дощ припинився, на небі замерехтіли зірки.

У непевному світлі зірок я вже міг зорієнтуватися: скеля, на якій лежав, стояла на березі, позаду вирували хвилі, а попереду темніли якісь поодинокі дерева. Я сповз із каменів і підійшов до них. Одні дерева витримали тиск урагану, інші вітер вирвав із коренем, а деякі навіть переніс на значну відстань. Вдалині мерехтіли вогні, там мали бути люди, тож я пішов на світло.

Я знайшов людей, які зібралися довкола зруйнованих штурмом будівель, з одного будинку вітер зірвав увесь дах. Можете собі уявити, як здивувалися ті люди, коли побачили мене! Вони дивилися на мене, як на привида. Море все ще ревіло, і ми мусили кричати, щоб почути одне одного.

Це були рибалки. Ураган загнав наше судно на один з островів Драй-Тортуґас (острови Драй-Тортуґас розташовані на шельфі Мексиканської затоки[7], приблизно за 180 км на південний захід від Флориди[8] і 150 км на північ від Гавани[9]), де стояв форт Джефферсон[10]. Там тримали полонених конфедератів.

Рибалки поставилися до мене дуже доброзичливо, дали чисту білизну і потрібний