ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ Василь Григорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, мандрівник, священик. Псевдоніми – Василь Київський, Барський, Бєляєв-Плакі-

Альбов. В чернецтві – Василь (1734).

З купецької родини.

Народився 1 (12) січня 1701 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 7 (18) жовтня 1747 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Навчався в Києво-Могилянській академії, проте здоров’я не дозволило її закінчити.

Перебуваючи на лікуванні у західній Україні, Г.-Б., назвавшись уніатом, вступив у Львівську

єзуїтську академію, однак після того, як обман викрився, був з неї відрахований (1723 р.).

Наступного року, перевдягшись пілігримом, відправився в подорож, яка тривала майже чверть

століття. Головна мета – вивчити історію та тогодення народів Балкан та Близького Сходу.

В 1729-1731 рр. вивчав грецьку мову в училищі в м. Тріполі (Сирія). Був священиком російського

посольства в Константинополі (1743-1744). Пізніше отримав запрошення обійняти кафедру

грецької мови в Києво-Могилянській академії, проте стан здоров’я не дозволив цього зробити.

Г.-Б. – автор безцінних дорожніх нотаток «Странствованiя Василiя Григоровича Барскаго по

святымъ местамъ Востока съ 1723 по 1747 г.», які користувалися шаленим попитом. За словами

відомого українського історика того часу В. Рубана, «В Малій Росії та навколишніх губерніях

немає жодного міста чи дому, де б не було … списку. Майже в усіх російських семінаріях для

єпархіальних архієреїв по декілька разів… переписували благочестиві… люди з духовних та

мирських станів за великі гроші діставали…».

Перший уривок з нотаток – «Опис міста Солунь» – побачив світ у журналі «Парнаський

коробейник» (1770). Повне видання під назвою «Пішохода Василя Григоровича-Барського Плакі

Албова, уродженця київського, ченця антиохійського, подорож до святих місць, що знаходяться в

Європі, Азії та Африці, розпочате в 1723 и закінчене в 1747 р., ним самим написане» у вигляді

книги з’явилося в 1778 р. Видання прикрашене 137 малюнками, зробленими рукою Г.-Б. Проте

жива й самобутня мова автора, позначена неабияким українським колоритом, постраждала при

підготовці оригінала до друку. Найповніше видання вийшло у Москві до 260-ліття з дня смерті

нашого земляка (2007).

Серед друзів та близьких знайомих Г.-Б. – Ф. Прокопович, С. Тодорський, І. Ленницький, В.

Лащевський та ін.

***

ГРОМАДЯНИН КИЄВА

, з життєвого кредо

В. Григоровича-Барського

Я – громадянин Києва.

КОШИЦІ, з книги В. Григоровича-Барського «Ходіння»

Аз же з другом моїм Іустином Ленницьким, іним простшим, яко же нас наставиша іскуснії люде, і

перешедши єдину милю, доспіхом к весі, іменуємой Ганиська; тамо у начальстующего дадоша нам

милостиню малу, пива же довольно в сосуд, і нощевахом у винника єго. Заутра же, в четверток, на

вознесеніє господа нашего Ісуса Христа, бихом в костелі на службі римськой, ібо далече отстояше

церков наша.

…Повіствоваху же нам мнозі, яко тамо снізи многолітні суть в вертапах криющіїся, сніг бо ветхий

лежить до нового, тойдже о второго і паки тетій до іного, і тако нікогда же до конця ісчезнути не

могуть. Ми же, видівши такоє разнство стихій і божію сію смотрінію восписавши, пойдохом

оттуду долу обонь погори Бескида і снійдох невредимі на землю венгерськую. Богу тогда

смирившу к нікоєму властелину всякоє разбойничеськоє зло.

По сем разлучихомся з оним священиком, провождаючим нас, і путшествовахом паки самі чрез

міста, в которих народ кроткоє і тісноє одіяніє імат, і язик удивительний, єго же ми не могохом

розуміти отнюд.

СИМВОЛ ДУХОВНОЇ СПОРІДНЕНОСТІ, з оцінки звитяг В. Григоровича-Барського

архімандритом Кіккського монастиря Ісаїєю

Ім’я Барського ми згадуємо з великою повагою. Мене, як кіпріота, хвилює до глибини душі те, що

він не був на Кіпрі стороннім спостерігачем. Він страждав, бачачи наші біди, переживав їх, як

свої. Ця людина – символ духовної спорідненості наших народів. Він мені емоційно близький.

Кіпр зіграв величезну роль в долі Барського, його духовним наставником був Сильвестр Кіпріот,

відомий релігійний діяч того часу.

...Хочу відзначити історично-наукове значення праць Барського. Він написав справжнє наукове

дослідження: факти історії, народні традиції і навіть географічний опис місцевості знаходимо ми

на сторінках його «Ходінь».

Нам пощастило, Барський відвідував наш монастир двічі, тому ми маємо в своєму розпорядженні

безцінні історичні матеріали з історії обителі... І це завдяки Василю Барському.

ДОВЕЛОСЯ ВДАТИ З СЕБЕ БОЖЕВІЛЬНОГО, з монографії О. Кулакова «Григорович-

Барський Василь Григорович»

Життя і пригоди Василя Григоровича Григоровича-Барського могли б лягти в основу

найзахопливішого роману. Одержимий пристрастю до подорожей, він юнаком залишив рідну

домівку і повернувся до неї через чверть століття, зборознивши далекі моря, десятки країн, сотні

міст і поселень.

Нездоланна тяга до нових місць, прагнення не з книг, а з власних вражень пізнати життя різних

народів, «інших людей звичаї», змусили його зневажити небезпеки, які не оминали жодну

подорож на початку XVIII століття, і свідомо йшов на багато обмежень. По дорозі його

неодноразово грабували і били до півсмерті. Він страждав від тяжких недуг, викликаних

незвичним кліматом і нестатками.

Від пройдених без ліку кілометрів не раз загострювалася хвороба лівої ноги. Але тільки наш

мандрівник приходив в себе, роздобував одяг і мав змогу пересуватися, він знову брав у руки

палицю «пішохода» і продовжував мандри. Якщо не було грошей і продовольства, він побирався,

живучи милостинею. Якщо не було засобів на проїзд, випрошував дозволу примоститися на