нових навчальних предметів та курсів. Так Варлаам (Ясинський), ставши ігуменом монастиря та
ректором Академії негайно взявся за відродження та впорядкування її навчально-наукової
діяльності. На початку 1666 р., вона існувала в досить слабкому стані. «Київський Колегіум
умалився, став як малий Закхей», – писав 6 січня 1666 р. Лазар Баранович.
Варлаам (Ясинський) надсилає до польського короля Михайла Вишневецького ієромонаха Києво-
Печерської Лаври Ігнатія (Саковича) з проханням утвердити всі привілеї навчального закладу.
Король 20 березня 1670 р. утверджує за монастирем грамотою всі володіння. Також в ній
говориться: «Кіевскую Могилянскую Коллегію на ея местахъ, грунтахъ и давнихъ фундацияхъ
востановить и въ ней преподавать все начальные предметы, искусства, науки и познанія чрезъ
профессоровъ, отцевъ учителей».
Потребувала змін Київська школа і тоді коли її студентом став в майбутньому високоосвічений і
талановитий богослов, людина із неосяжним колом захоплень та непересічних знань – Іриней
(Фальковський). Адже, в правління київського митрополита Гавриїла (Крем’янецького) колись
досить славна Академія почала хилитись до занепаду. Її очікувала досить нерівна боротьба із
закладами, в яких практикувались більш цілеспрямовані методи, на боці яких були і незрівнянно
кращий персонал професорів, і увага уряду, і зовнішні вигоди. Імператриця Катерина II,
вирішивши підняти освіту в Росії, влаштовувала нові школи та вищі навчальні заклади, в яких
професорсько-викладацькі посади обіймались якраз вихідцями із Київської Академії. Внаслідок
цього спостерігався значний потік кращих, найздібніших, молодих сил, який не міг не вплинути
паралізуючим чином на процвітання Академії, тому що як справедливо сказав преосвящ. Макарій,
навчальний заклад цвіте тільки тоді, коли в ньому є здібні керівники і такі ж студенти. Наступний
митрополит Самуїл (Миславський), будучи вихованцем Київської Академії, зробив дуже багато
для її піднесення. Так, зокрема ним були введені такі предмети як географія, російська мова,
історія, математика чиста й змішана, архітектура, мистецтвознавство і крім того ще тлумачення
недільних і святкових Євангельських читань.
З часом Св. Синод намагається усі справи по управлінню Академією перебрати на себе.
КАРАВ СУВОРО, зі спогадів Н. Булашова
Підштовхував він (Фальковський І. – авт.) до покаяння і виправлення монастирську братію
монастирськими ж засобами, переважно земними поклонами... Але братія давно вже звикла до
цього засобу... доводилося вживати сильніші, специфічні засоби, застосовувалося позбавлення на
декілька днів вареної трапезної їжі, ...тимчасова заборона богослужіння, навіть помірне стьобання
батогом.
«МАТЕРИНСЬКА ЛАСКА» КАТЕРИНИ II, з книги І. Огієнка «Українська церква»
Довго чекала Катерина, поки вірнопіддано попросять її з Києва забрати монастирські землі, але це
їй нарешті обридло, бо земля прибічникам її була дуже потрібна, і 10 квітня 1786 p. вона силою
забрала всі монастирські землі в Україні. Замість усієї цієї «суєти мирської» заведений був
милостивий штат.
Так цариця Катерина «матернюю свою щедроту излияла на духовный, в Малороссии живущий,
чин».
Про цю материнську ласку так писав славний єпископ Іриней Фальковський, тоді ще учитель
Академії: «Мы были подобны оным сынам Израилевым, кои воспевали: На реках Вавилонских,
тамо седохом и плакахом».
АКАДЕМІСТИ КОПІЮВАЛИ ЙОГО ПОЧЕРК, відгук О. Бодянського на статтю О.
Рачинського «Руські комісари в Токаї в XVIII ст.»
Стаття моя ще не була остаточно видрукувана, як я …одержав від шановного заслуженого
професора Московського університету Осипа Максимовича Бодянського доповідну записку щодо
одного з світил нашої ієрархії, який в юності служив в Токайській церкві, …згодом відомого
єпископа Ірінея Фальківського. «Відповідно до вашого побажання, висловленому наприкінці
статті «Російські комісари в Токаї в XVIII сторіччі», доповнити ваш нарис даними про
перебування «Російської колонії в Угрії», повідомляю з свого боку наступне:
Серед священиків цієї колонії, з 1775 по 1779 рік, перебував мій родич ієромонах Іустин, в
цивільному житті Іоаким Фальковський, до того – настоятель церкви в селі Білоцерковичі чи
Білоцерківці Полтавської губернії Лохвицького повіту, біля річці Многа, в 42 верстах від Лохвиці.
Іоаким , по смерті дружини своєї, видавши дочку, Олену, за Симона Дем’яновича Яновського,
сина священика в селі Красняни на річці Удай Прилуцького повіту, відправився з сином Іваном до
Києва, де постригся в ченці й оселився в Братському монастирі, аби особисто ретельно
спостерігати за навчанням сина, який вступив у тамтешню академію.
Коли надійшло розпорядження Св. Синоду «обрати надійного за моральністю й освітою в
настоятелі російської церкви в угорському місті Токай, …ієромонах Іустин згодився відправитися
туди. І дійсно виїхав в Угрію в січні 1775 року, захопивши з собою сина Івана, який з 1773 р. вже
навчався в класі поезії. У Токаї, обійнявши паламарську посаду (дяка) при батькові, Іван
Фальковський відвідував школи Піарів, де остаточно засвоїв латинську та німецьку мови. Потім
батько послав його в Пресбургську гімназію, а по смерті батька, в 1779 році, він перейшов у Пещ-
Буду для продовження навчання в тамтешньому університеті, по закінченні якого служив (з травня
1781 р.) у канцелярії російського посольства у Відні.
Потім повернувся в Токай і вступив до канцелярії нашої Комісії, а на початку 1783 року,
залишивши її, прибув до Києва, де став викладачем академії. Через три роки (1786) він прийняв
чернецтво з ім’ям Ірінея, під яким і став відомим, як кращий з усіх своїх співтоваришів.
1804 року залишив ректорство і посвячений (1807) в єпископи чигиринські, коад’ютори
митрополії; з лютого 1812 р. – єпископ смоленський.
