БОРОВИКОВСЬКИЙ Олександр Львович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Правник, поет, публіцист. Псевдонім – М. Валентин.

З інтелігентської родини. Батько, Боровиковський Л., – поет, філолог, етнограф.

Народився 14 (26) листопада 1844 в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 20 листопада (3 грудня) 1905 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ).

Закінчив одну з харківських гімназій, юридичний факультет Харківського університету (1866).

Працював помічником секретаря Харківського окружного суду (1867-1870), товаришем прокурора

Симбірського окружного суду (1870-1871), товаришем прокурора Петербурзького окружного суду

(1871-1874), присяжним повіреним при Петербурзькому судовому окрузі (1874-1883), членом Оде-

ської судової палати (1883-1887), приват-доцентом Новоросійського університету (1887-1894), по-

мічником статс-секретаря Державної Ради (1894-1895), обер-прокурором (1895-1898), сенатором

Цивільного касаційного департаменту (з 1898).

Друкувався в газетах «Новий час», «Санкт-Петербурзькі відомості», журналах «Вітчизняні

нотатки», «Жіночий вісник», «Журнал цивільного і кримінального права», «Сполох», «Журнал

міністерства юстиції», «Російська мова».

Як літератор дебютував в альманасі «Читання в Розмові любителів російського слова» нарисом

«Жіноча доля в малоросійських піснях» (1864).

Потім настала черга наступних доробків: «Закони цивільні з поясненнями згідно з рішеннями

Цивільного касаційного департаменту Сенату», «Статут цивільного судочинства» (обидва – 1882).

Наш земляк – автор низки етюдів «Треті особи у процесі», «Закон та совість», «Давність», «Суд та

сім’я», «Справи чоловічі», «Жіноча доля за малоросійськими піснями», а також віршів, серед яких

вирізняється «З українських мотивів».

У подальшому поезії Б. неодноразово зазнавали цензурних утисків, а тому часто розповсюд-

жувалися самвидавом.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Ф. Достоєвський, І. Тургенєв, О. Воєйков, М. Некрасов, М.

Салтиков-Щедрін, А. Коні, О. Суворін та ін.

***

ПРОМЕНІ І ПЛЯМИ

, з життєвого кредо О. Боровиковського

Ти полічив на сонці плями – і прогледів його промені.

ЗІРВАТИ БРЕХЛИВУ МАШКАРУ, з книги О. Боровиковського «Звіт судді»

...Сторони знають, які є докази їхніх прав, і зуміють ці докази надати, а якщо якимись доказами

вони скористатися не побажають – це їх справа: кожен вільний захищати своє право лише в тій

мірі, в якій бажає.

...Ні, суддя – відрізняй того, хто не бажає, від того, що не вміє. До неохочого будь байдужий, а

тому, хто не уміє, допоможи. Це святий обов’язок судді. Залишатися байдужим до того, хто бажає, але не уміє захищатися, – це не змагальність, а неправосудність. Правосуддя повинне схилятися на

користь того, хто має рацію, а не того, хто краще говорить, хто кмітливіший і хитріший.

...Усі законодавчі визначення про цивільно-правові стосунки розраховані на сумлінність і

правдивість контрагентів...

Поряд дві операції, однакові за зовнішніми ознаками. Обидві вимагають застосування до них

одного і того ж закону. Але в одному випадку операція добросовісна і правдива, в іншому вона –

лише замаскована зловмисність і брехня. Залишаючись сліпим рабом букви, а не розуму закону, суддя може потрапити в пастку і, мабуть, навіть утішатиме себе думкою, що виконав свій

обов’язок «точним застосуванням» закону. Однак такий погляд, очевидно, помилковий: закон не

дотриманий, а порушений, – бо застосований до факту не такого, що ним передбачається.

Навпаки, суддя сумлінно виконає закон, захистить його від порушення, якщо зніме брехливу

машкару, виявить вовка під овечою шкірою...

Суд не виконав би свого дійсного завдання, якби несумлінність і неправда не боялися його. Саме у

можливості надати захист скривдженому і обдуреному – і зробити це на захист святості закону –

полягає велика привабливість суддівської діяльності, котра надихає суддю на його тяжку працю.

ЧЕКАЙ ОБРАЗИ, вірш О. Боровиковського «Бог старості»

Бог старости – неумолимый бог.

От юности готовьте свой итог.

О, берегись – и жди обиды:

Смотри – становишься ты сед...

Ты прямо вступишь в инвалиды –

Без поражений, без побед...

И «сорок лет» – как тяжкий молот

Ударят сонного по лбу:

«Что делал ты, пока был молод?

Какую выдержал борьбу?..»

И, перервав воспоминанья,

Ты сам познаешь свой позор.

Искать ты станешь оправданья,

Как пред судьёю ловкий вор...

Судьбу людей ты проклинаешь:

На них – вина твоей вины,

Пожалуй, даже зарыдаешь...

И будут слёзы те смешны!..

ВИБАЧИВ ВБИВЦЯМ, вірш О. Боровиковського «Ми були там»

Мы были там. Его распяли,

А мы стояли в стороне

И осторожно все молчали,

Свои великие печали

Храня в душе своей – на дне.

Его враги у нас спросили:

«И в вас, должно быть, тот же дух?!

Ведь вы Его друзьями были!»

Мы отреклись... Нас отпустили...

А вдалеке пропел петух...

Нам было слышно: умирая,

Он всё простил своим врагам;

Он умер, их благословляя,

Открыв убийце двери рая...

Но... Он простил ли и друзьям?!

СИМВОЛ СПРАВЕДЛИВОСТІ, з статті В. Н. «Боровиковський Олександр Львович»

Ім’я його стало символом судді швидкого, правого і милостивого. Він утілив ці початки судової

реформи 1864 р. в масі судових рішень і науково-практичних статей, які піднімають найважливіші

питання російської судової практики. Свої суддівські ідеали Боровиковський розвинув детально в

чудових книжках, виданих під заголовком «Звіт судді», особливо в поміщеній тут статті «Закон і

суддівська совість».

Керівним початком діяльності судді Боровиковський