МАЛЕВИЧ Казимир Северинович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник. Фундатор супрематизму.

З родини службовця. Батько, Малевич С., – управляючий цукроварні.

Народився 11 (23) лютого 1879 р. в с. Пархомівці Київської губернії Російської імперії

(нині – Володарський район Київської області України).

Помер 15 травня 1935 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Урна з

прахом за заповітом була похована під дубом біля с. Немчинівка Московської області, де

на дачі свого тестя М. любив відпочивати. Під час другої світової війни це місце було геть

«зоране» снарядами і точного місця могили опісля встановити не вдалося. Пам’ятний знак

поновлено просто на узліску (1988).

Закінчив Пархомівське агрономічне училище, навчався в Київській малювальній школі М.

Мурашко (1895–1896), Московських училищі живопису, скульптури і архітектури (1904-

1905), студії І. Рерберга (1905-1910).

Працював креслярем технічного управління Курсько-Московської залізниці (1896-1904),

керівником Вітебської народної художньої школи «нового революційного зразка» (1919–

1922), Ленінградського державного інституту художньої культури «Гінхук» (1923-1926),

Брав участь у виставках «Бубновий валет» (1910), «Віслючий хвіст» (1912), «Спілка

молоді» (1913), «0,10» (1915-1916).

Перша персональна виставка відбулася в м. Москва (1919-1920), остання за життя

художника – в Третьяковській галереї (1928).

Серед найбільш відомих полотен М. – «Косовиця» (1909), «Станція без зупинки» (1911),

«Точильник» ( 1912), «Чорний квадрат» (1913), «Політ аероплана» (1915), «Червоний

квадрат» (1917), «Дівчина з червоним ратищем» (1932).

Вони зберігаються в Третьяковській галереї (Москва), Музеї сучасного мистецтва (Нью-

Йорк), Стеделік музеум (Амстердам), Картинній галереї Єльського університету,

Національному музеї сучасного мистецтва (Париж), обласному художньому музеї

(Самара).

Перу нашого земляка належать книги: «Мистецтво, церква, фабрика» (), «Від кубізму до

супрематизму» (1916), «Супрематизм» (1920), «Essays on art» (1915-1933).

Все нові й нові картини нашого земляка знаходять у різних куточках світу донині. Одну з

них ідентифікували нещодавно в м. Самара (РФ), а другу випадково виявили в м. Чернівці

(2006).

Особисте життя нашого земляка складалося не просто. Він був двічі одруженим – з

донькою курського лікаря Казимирою Зглейц і письменницею Софією Рафалович.

Хронічною була нестача коштів – іноді їх бракувало навіть на полотно. Як результат,

принаймні три роботи М. «Туалетна скринька», «Станція без зупинки» і «Корова та

скрипка», за які сьогодні готові викласти шалені гроші кращі музеї світу, – він намалював

на… полицях етажерки.

Під час «червоного терору», його відкликали з виставки в Німеччині й кинули до в’язниці

НКВС, як шпигуна (1929). На щастя, друзям вдалося визволити художника, проте картини

повернути із-зі кордону він так і не зміг.

Світова громадськість широко відзначила 125-річчя з дня народження М.: його творіння

були представлені в Українському університеті (м. Нью-Йорк), Культурному центрі (м.

Чикаго), Державній Третьяковській галереї (м. Москва), Державному Російському музеї

(м. Санкт-Петербург). Між іншим, останньому належить найбільша у світі колекція

доробків славетного митця – 101 художня і 40 графічних робіт.

Росіяни зняли документальний фільм «Казимир Малевич», польський мистецтвознавець

В. Туровський опублікував дослідження «Малевич у Варшаві», а його київський колега Д.

Горбачов – «Малевич і Україна».

Польський уряд за підтримки міжнародних мистецьких фундацій заснував міжнародну

премію ім. Малевича (2008).

Серед друзів та близьких знайомих М. – О. Архипенко, В. Маяковський, В. Курдюмов, Е.

Лисицький, Л. Квачевський, М. Суєтін, М. Ларіонов, І. Червінко, О. Кручених, М.

Матюшин, В. Єрмолаєва, І. Чашник та ін.

***

БАЛАСТ ПРЕДМЕТНОСТІ,

з творчого кредо К. Малевича

Звільнити мистецтво від баласту предметності.

ЛУШПАЙКИ БУЛИ РАЗЮЧЕ ЖИВИМИ, з «Автобіографії» К. Малевича

Обставини, за яких пробігало моє дитинство, були такі: батько працював на

цукробурякових заводах, котрі зазвичай будуються в глибокій глухомані, у віддаленні від

великих і малих міст. Цукробурякові плантації були великі. Їх обробка потребувала багато

робочої сили. В основному працювали селяни, від малого до великого, майже все літо й

осінь. А я, майбутній художник, любувався полями і «кольоровими» працівниками, які

пололи чи проривали буряки.

…Батько взяв мене до Києва. Я відразу пішов дивитися високі місця на Дніпрі. Потім

почав розглядати магазини й у вікнах побачив полотно, на якому дуже смачно було

намальоване зображення дівчини, котра сидить за чищенням картоплі. Картопля і

лушпайки були разюче живими, на мене це справило таке ж сильне враження, як і сама

природа...

Отже, щоб залишатися в Києві, де, як потім довідався, є такі «великі» художники, як

Пимоненко і Мурашко, я виїхав …до Конотопу Чернігівської губернії, де став посилено і

старанно писати пейзажі з лелекою і коровами вдалині. Тільки тоді все сімейство

переконалася, що в родині не без виродка.

БЕЗГЛУЗДИЙ БІГ, з оцінки К. Малевичем своєї роботи «Червона кіннота»

Гнані невідомою силою, загублені у вічному просторі, мчаться революційні вершники під

червоними прапорами по земній кулі – безцільний і безглуздий їхній біг, тому що

нескінченна дорога, байдужа земля і небо до людської марності і ніколи не буде у Всесвіті

землі обітованої.

ПОЛОТНО КОНЦЕНТРУЄ ВСЕСВІТНІЙ ПРОСТІР, з відгуку Д. Сараб’янова на

«Чорний квадрат»

Полотно заворожувало своєю здатністю «концентрувати в собі нескінченний всесвітній

простір, виражати УСЕ у всесвіті, відбиваючи це все в імперсональній